– Василю, твої батьки і нині мешкають у Новояворівську. А яким вітром тебе ще зовсім юного хлопця занесло у столицю Донбасу?

– Займатися футболом я починав у рідному Новояворівську, в ДЮСШ "Янтар". Коли мені було 11 років, ми приїхали у Львів на один з дитячих турнірів. На ньому мене побачили тренери з футбольної школи Гусіна і запропонували переїхати в Київ. Там я грав у чемпіонаті дитячо-юнацької футбольної ліги України за столичні ДЮСШ-15, "Динамо" і "Арсенал".

– Чому так часто міняв команди?

– Це не від мене залежало. Взагалі то я тренувався у ДЮСШ-15, але у школи не завжди були фінанси, щоб заявитися на ДЮФЛ. І якщо наша команда не грала у першості країни, то мене заявляли за "Динамо" або "Арсенал". А на початку 11-го класу мене запросив до себе донецький "Металург", який став для мене першим і наразі єдиним професійним клубом. Так що атестат про середню освіту я отримав вже у столиці Донбасу.

– І як тобі живеться у Донецьку?

– Наразі все добре. Умови мене цілком влаштовують, а головне, Ніколай Костов мені довіряє і я маю достатньо ігрового часу в головній команді клубу. Зокрема цього сезоне не грав лише у першій грі, а в усіх наступних виходив у стартовому складі.

– А чому не виходив на поле у стартовій грі?

– Не знаю, це питання до головного тренера. Я можу тільки сказати, що травми у мене не було і був готовий допомогти команді. Але Костов прийняв рішення мене залишити у запасі.

– Як тобі загалом працюється з цим болгарським тренером?

– Свій шлях у футболі я лише розпочинаю. Тому особливо порівнювати не маю його з ким. Але мені дуже подобається працювати під керівництвом Костова. Тренер він дуже грамотний і дотого ж хороша людина також. Костов є справжнім фанатом футболу і цього ж вимагає від кожного з нас. Також скажу, що мені імпонує його філософія відношення до футболу. Він не є прихильником методу здобути перемогу будь-яким шляхом. Костов нас вчить не просто вигравати, а робити це вишукано. Він завжди нам нагадує, що від гри ми самі повинні отримувати задоволення і приносити насолоду нашим вболівальникам. Тобто він є у футболі естет.

– Вибач, але питання вболівальників для твоєї команди є дуже болючим. Ні для кого не секрет, що донецький "Металург" має одну з найменших домашніх аудиторій в Україні.

– Я якраз хотів сказати, що Ніколай Костов буквально перед кожною грою говорить команді, що збільшити кількість глядачів на своїх іграх ми можемо лише якісним футболом. І я вважаю, що в цьому плані у нас є серйозні зрушення на краще. Кількість глядачів на наших домашніх поєдинках збільшилася – це видно навіть на око. Так само значно більше наших фанатів стало їздити з нами на виїзди. Якщо ще рік – два тому (я тоді грав за молодіжку і мав можливість розгледіти під час матчу основного складу все, що відбувається довкола) у гостях "Металург" підтримувало 10 – 15 чоловік, то тепер менше 50 не буває, а часто рахунок йде і на сотні. А найбільше мене вражає відданість наших фанатів, які підтримують нас навіть тоді, коли ми не тішимо їх результатами.

Адже ми граємо в одному місті з "Шахтарем", командою, яка має багату історію і на сьогодні є найсильнішою в країні. Напевне, вони б могли спокійно перейти у табір вболівальників "Шахтаря", але цього не роблять і ми їм за це дуже вдячні.

– Останню гру "Металург" проводив якраз проти "Шахтаря" і знову програв.

– На жаль, так. Але по закінченні матчу ми не чули образливих вигуків на свою адресу від наших вболівальників. І думаю, що ми на них не заслужили. Загалом ми відіграли не погано. Наприклад, створили шість хороших гольових моментів, а в грі проти такого сильного суперника це, як на мене, зовсім не мало. Причому ми не просто, скажімо, провели гостру контратаку і знову всією командою відходили на свою половину поля. Ні, ми намагалися грати першим номером і в окремих відрізках часу нам це вдавалося. Ми й мяч не погано тримали, вели позиційний наступ. От тільки забити не змогли. До речі, наскільки я знаю, після матчу Луческу сказав, що гра була рівна. А в Інтернеті я читав коментарі гравців "Шахтаря", що їм повезло, що ми не забили. Шкода, ми дуже швидко пропустили перший гол, який десь нас трохи надломив психологічно, що призвело до другого м’яча в наші ворота.

– Ця поразка стала другою поспіль для твоєї команди. А перед тим була нічия. Одне очко в трьох іграх – не надто вражаючий результат, зважаючи на амбіції керівництва "Металурга".

– Так, подібний результат не може радувати ні гравців разом з тренерами, ні вболівальників. В чому причина?.. У нас зараз непроста ситуація – дуже багато ключових гравців травмовані, а рівноцінної заміни їм немає. Зокрема навіть не тренувався до гри з "Шахтарем" Мгуні, а Дімітров вийшов на поле вперше в сезоні. Самі розумієте, що він ще не набрав оптимальної ігрової форми.

– А тебе Костов на якій позиції використовує?

– Взагалі то я можу зіграти на трьох позиціях – опорника, а також на лівому фланзі або в центрі захисту. Костов мене зазвичай ставить опорником, саме на цій позиції я себе почуваю найбільш комфортно.

– У найближчому матчі на "Металург" чекає вояж до Львова. Для тебе особисто цей матч є особливим?

– Напевне я міг би сказати, що не роблю різниці між суперниками, а тому всі матчі для мене є однаково важливими. Але в даному випадку це було б неправдою. По-перше, на гру приїдуть чоловік 20 моїх персональних вболівальників з Новояворівська. Це батько, мати, молодша сестра, брати-близнюки, дружина одного з них, а також родичі і друзі дитинства. А по-друге, "Карпати" – це команда, за яку я в дитинстві вболівав і мріяв колись одягнути її футболку. Та й зараз я дуже уважно стежу за виступами карпатівців і щиро радів, коли вони вийшли у груповий турнір Ліги Європи.

– На ігри "Карпат" у дитинстві до Львова приїздив?

– Знаєте, це було для нашої сім’ї надто дорогим задоволенням. Аби тоді приїхати до Львова на футбол, потрібно було на одну людину витратити гривень 100 – дорога в два кінці, білет на стадіон, а ще треба було щось поїсти. А нас у батьків було четверо, тому мамі з татом було не до відвідин футбольних матчів в обласному центрі.

– Окрім тебе, футболом в сім’ї хтось захоплювався.

– Футбол люблять всі і матчі "Карпат", а тепер і "Металурга", по телевізору дивиться вся родина. Брати в дитинстві (їм зараз по 25 років) обоє також займалися у ДЮСШ, але на серйозний рівень не пробилися. А от сестра Марічка (їй лише 15 років) їздить у Львів три рази на тиждень на тренування саме у секцію футболу. Так що зараз нас у сім’ї двоє футболістів (сміється – Авт.).

– "Карпати" у "Металурга" не можуть виграти вже більше як 10 років.

– Я про це знаю і сподіваюся, що в недільному матчі ця традиція не було порушена.

– Тобто "Металург" у Львові влаштує і нічия?

– У будь-якому разі нам необхідно брати очки, адже перед нами стоїть те саме завдання, що й перед "Карпатами" – здобути путівку в Лігу Європи. Звичайно, краще було б виграти, але ми розуміємо, що зробити це буде дуже важко. Не сумніваюся, що гра буде цікавою і дуже непростою для обох команд. А як воно вийде, гра покаже.

– З ким з гравців "Карпат" ти знайомий особисто?

– У збірних України різних вікових категорій грав разом з Степаном Гірським, Володимиром Гудимою та Олегом Голодюком.

– Ти 1991 року нароодження, а тебе запрошували у збірну 1989?

– Так, я навіть два рази (з французами і словенцями) був у запасі молодіжки Павла Яковенка, але на поле не виходив. Викликали мене і на збір перед іграми плей-оф з голландцями. Але в підсумку полетів до Німеччини разом з Гудимою.

– Тим не менше, напевне, зіграти у фінальному турнірі молодіжного Євро-2011 ти маєш надію?

– Було б не погано. Але головне, щоб було здоров’я і обходилося без травм. А все решта залежить тільки від мене. Хоча трішечки фарту також слід мати.

– Серед своїх знайомих карпатівців ти назвав тих, з ким грав у збірних України. Але напевно ще краще ти знаєш Вячеслава Чечера.

– О! Слава – це не просто мій знайомий, це людина, яка мені дуже багато дала і як гравцю, і як особистості. Я вважаю, що зараз Чечер є центральним захисником номер один в Україні. І мені дуже дивно, що новий тренерський штаб збірної не запрошує його в свою команду. Адже через два роки, коли наша збірна гратиме на домашньому Євро-2012, Славі буде 31 рік. Для центрального захисника – це розквіт, адже ще є багато здоров’я і вже є великий досвід. Переконаний, що він дуже серйозно підсилив би нашу оборону, до речі, як всі говорять, найслабшу ланку збірної. А ще додам, що він є і дуже хорошою людиною. Я б дуже хотів ще з ним пограти в одній команді. Вважаю, що Чечер – найкращий приклад для молодих футболістів.

– То може Василь Прийма перейде в "Карпати"?

– Можливо, так і буде. Як кажуть, футболіст ніколи не знає, за кого він буде грати завтра. А коли говорити про день сьогоднішній, то всі мої думки зараз зайняті тим, як принести найбільше користі "Металургу". А в майбутньому, напевне, було б непогано пограти і за "Карпати" – команду, в якій мріяв грати ще в дитинстві.